Ужгород, Україна
Інтерв’ю було зроблене в 2003 році Еллою Левицькою
This is my father Ignac Gohman. This photo was taken in Mukacevo in 1926, my father was photographed on his birthday. This is the only miraculously preserved photograph of my father during World War II.
This is my mother Eszter Gohman (nee Berghida). This photograph was taken in Mukacevo in 1921, before my parents’ wedding. My mother gave it to my father as a token of love. My brother and I found this photo in the storeroom of our parents’ half-ruined house in Mukachevo when we returned from a concentration camp in 1945. This is the only miraculously preserved during World War II photograph of my mother.
Frieda Berghida
This is me, Tibor Gohman (standing on the left) with my brothers. My older brother Miklos is standing on my right and my younger brother Adalbert (in the foreground, on the right). My father photographed us during a walk in a Mukacevo park on a sunny day in 1934.
This is me, Tibor Gohman (on the right) with my older brother Miklos. We were close friends and when Miklos received his first salary, he invited me to a photo shop to be photographed for the memory. This photo was taken in Munkacs in 1943.
This is me, Tibor Gohman (on the right, wearing a military uniform of a soldier of the Soviet army), and my older brother Miklos Gohman. This photo was taken in Uzhhorod in 1953 when I came home in Mukachevo on leave from the army in the Far East. Miklosh and I were photographed so that I could show this photograph to my wife Valentina Novikova who was waiting for me in Vladivostok.
My wife Valentina Gohman (nee Novikova) with daughter Natalia (on the right) and son Victor. I had this photograph taken in a photo shop in Vladivostok on my son’s fifth birthday in 1961. I sent one photo to my brother Miklos in Uzhhorod.
This is my family: me, Tibor Gohman (sitting on the right), with my wife Valentina. Our children are standing: son Victor and daughter Natalia. We were photographed just for the memory during a family walk in Uzhhorod on a Sunday 1970, and we just happened to drop by a photo shop.
This is me, Tibor Gohman (on the right), my wife Valentina and granddaughter Tatania Gohman . This photo was taken near our home in Uzhhorod in 1997, before Tatania’s prom at school. A photographer was invited to photograph school graduates and their parents who were dressed up for the prom.
This is me, Tibor Gohman, at home in Uzhhorod. There is a camp number on my left arm. This photo was taken in Uzhhorod in 2003 after the interview.
Пан Гоман народився в Мукачево, Закарпаття (Мункач до 1918 року, Мункачево з 1918 до 1939 року, Мункач з 1939 до 1945 року, Мукачево з 1945 року), він детально описує своє рідне місто, де частка євреїв складала 50% від всього населення, де вони жили поруч з угорськими, чеськими та українськими сім’ями. Сім’я його дідуся по батькові, шохета, була релігійною та він згадує, як злилася його бабуся, коли він припинив ходити в хедер після двох тижнів. Після закінчення школи пан Гоман став учнем столяра. Під час Другої світової війни, він був у гетто в Мукачево, а потім депортований в Аушвіц. Він працював в таборі Катовіце до того, як його забрали в Маутхаузен в січні 1945 року. Після звільнення Маутхаузена його забрали в шпиталь в Гіршванзі, біля Відня. Після війни він вирішив повернутися в Закарпаття та воз’єднатись з сім’єю, не знаючи того, що майже всі з них були знищені німцями. Але його брат Міклос вижив, вони зустрілися в Будапешті та повернулися додому разом. Там вони були в конфронтації з радянською системою, і будучи скептичними щодо неї, все ж зрозуміли, що їм прийдеться пристосуватися до життя в Радянському Союзі. В 1948 році його забрали служити на Тихоокеанський флот. Він познайомився в армії зі своєю майбутньою дружиною, створив сім’ю та працював після демобілізації водієм. 10 фотографій ілюструють різні глави його життєвої історії.
